Бомонд на краю імперії: держава і сцена в радянській Україні [передплата]

Передплата: до 30 травня 2025. Друк: червень 2025

Вважлива монографія історикині та дослідниці театру Мейгіл Фавлер (у блискучому перекладі українською Ярослави Стріхи), вперше виданої University of Toronto Press у 2017 році.

В українській редакції, що підготовлена спільно із Центром міської історії видання,  авторка досліджує складні стосунки між мистецтвом та державою в радянській Україні у 1920–1930-х роках через колективну біографію митців та чиновників, які творили культуру у розмаїтому середовищі Харкова того часу. Головні герої цієї книги — Лесь Курбас, Микола Куліш, Остап Вишня — створювали сучасний новаторський театр на рівні найкращих європейських зразків, проте їхні імена все ще маловідомі і перебувають на маргінесах досліджень. Як це сталося? Мейгіл Фавлер пише про парадокси радянської мистецької культури та її трансформацію: від унікальних мистецьких центрів на периферії колишньої імперії (зокрема у Харкові) до централізації культури у Москві; від спільної розбудови нової української культури митцями і чиновниками до «об’єднання світу бюрократії та світу мистецтва», де «стерся розрив між держслужбовцями і служителями мистецтва, що породило типажі офіційних митців і чиновників від мистецтва в сталінських 1930-х роках». Система, де «митці набували владу завдяки стосункам із державою, а держава набувала владу, підтримуючи культуру» і є тим світом бомонду, «унікальним для Радянського Союзу поєднанням мистецтва й держапарату, [де]… митці були такими важливими, що отримували і найвищі відзнаки, і в’язничні терміни або кулю в голову.»

«Але передовсім театр — це гра. Для того щоб добре грати на сцені, потрібна спонтанність, хист до імпровізації і творчість. Щоб добре грати перед публікою, треба бути готовими проживати емоції та очікувати неочікуване. Інакше кажучи, планування й контроль, які асоціюються в нас із радянським проєктом, несумісні з доброю виставою. Отже, світ театру дає нам змогу дослідити парадокси радянської мистецької культури: театр за своєю природою — медіум не масовий, але в ті роки його створювали для радянських народних мас. Театр — місце спонтанності й гри, а в СРСР він розвивався за диктатури, яка намагалася все спланувати й проконтролювати. Театр представляв навколишній світ і водночас намагався його змінити.»

переклад з англійської: Ярослава Стріха

дизайн і верстка: Володимир Гавриш