ТАНГО ДЛЯ ТРЬОХ: правдива історія про вигаданий роман. Листування Івана Остафійчука та Наталки Гусар

Ця книжка — супер цікава мистецька розповідь. Роман в листах, який міг би бути фільмом!
Молодий вродливий талановитий львівський мистець Іван Остафійчук прийняв рішення втікати з срср — з-під нагляду кґб, суцільної цензури, арештів у Львові в 1970-ті.  Знайомі українці з діаспори порадили йому фіктивне одруження. На «наречену» запропонували Наталку Гусар, яка тоді була студенткою арт коледжу. Наталка на роль погодилася. І грала її в листах понад пʼять років. І так, що авторка вступної статті, культурна атропологиня Наталія Ханенко-Фрізен, засумнівалася в фіктивності роману Іванка та Наталки. «Роман» читається як справжня love story. Але без одруження. Івана до Наталки не випустили. І все ж вони зустрілися в Торонто! Але як??? Дізнайтеся зі сторінок книжки!

Про героїв «роману»:
Іван Остафійчук — український художник, лауреат Шевченківської премії

Наталка Гусар — відома канадська художниця з українським корінням

Наталка Гусар: «Ми росли з цією ідеологією, що заради України пожертвуєш усім. І чого не одружитися, не зробити цей жест, щоб допомогти комусь переїхати. Ти це зробиш, бо тобі пощастило жити тут, у вільній країні, а вони там у в’язниці… Це твій громадянський обов’язок… якщо ти свідома українка. Допомагати, підтримати… все, що можеш зробити. Чи то фінансово, чи пройти через усю цю бюрократичну тяганину, щоб допомогти. І особливо, якщо допомагаєш комусь, хто є не просто як родина. Але ж він мистець! І ти маєш допомагати мистцям, як і письменникам. Знаєш, це ж хтось, хто має культурну вагу, кого можуть знищити!  То це справді зачіпало те діяспорне почуття вини… чи відповідальности...»

Іван Остафійчук: «Мене викликали… до полковника раз на місяць, чи два. Зустрічі могли бути й по шість годин, це було важко перенести. Ми тоді жили… ніби під щільною накривкою. Був у мене приятель у Канаді, з ним теж листувалися. І коли листи проходили, ми їх відразу палили, знаєте».

До історії:  

2010 року товстенну папку з листами побачила в Торонто Лідія Лихач, директорка РОДОВОДУ. «Це ж треба друкувати!». «Будь ласка» — передала Наталка.

Дизайн книжки створила Ірина Пасічник.

Це вибрані листи Івана Остафійчука з понад 550 кореспонденцій. Ці листи — ручно написані та розмальовані — артефакти,  думки поєднані з образами, замальовані мрії і фантазії. В них також багато розповідей про життя Івана і його друзів у Львові, про їх подорожі, музику, виставки, час.