жýжалка. Shoot Me Please

Прогулянка громадськими місцями Донецька з фотоапаратом. Обережно зиркаючи на людей довкола, погляд світиться доброзичливістю. Характерна особливість місцевих людей — небажання бути сфотографованими. Тим більш несподіваним здається прохання незнайомця зняти його. Ситуація не віщує нічого цікавого, і скоріше схожа на замовлення. Скоряючись бажанню незнайомця, знехотя знімається кадр, кілька загальних фраз, і на цьому ми розходимося.

Минає час. Розбираючи й упорядковуючи свій фотоархів, виявляєш, що таких нехитрих кадрів назбиралося доволі багато. Щоразу переглядаючи фотографії, ставиш собі питання: що спонукало цих людей звернутися з таким проханням? Безіменний з фотоапаратом робить знімок невідомих йому людей і просто йде, не дізнавшись їхніх імен. І жодних надій на те, що ця світлина виявиться в їхньому сімейному альбомі, немає. Чи був це миттєвий порив бажанням залишитися в історії? Можливо, цим жестом, незнайомець каже: я тут, я існую на цій землі. Можливо, це був внутрішній запит на хвилину слави?

Хто всі ці люди? Що з ними сталося і де вони зараз?

Shoot Me Please – фото проект, що став частиною Українського Павільйону на La Biennale di Venezia 2017, організованої Dallas Contemporary (США) і Міністерством культури України.